Мехтер – військовий оркестр Османської імперії

Мехтер — це не просто оркестр Османської імперії. Його вважають першим регулярним військовим оркестром у світі. Гучні звуки зурн, барабанів і литавр супроводжували османські війська в походах, підтримували бойовий дух армії та залякували супротивника. Саме мехтер став зразком для більшості європейських військових оркестрів XVIII–XIX століть.

Цікаві факти про мехтер

Це:

• найстаріший військовий оркестр світу;
• вплинув на формування європейської військової музики;
• тарілки Zildjian походять саме з османської традиції;
• сучасний мехтер існує в Туреччині досі.

Найперший військовий оркестр у світі: від заснування до розпуску

Мехтер — це військовий оркестр Османської імперії, який існував з XIV до XIX століття та входив до структури яничарського корпусу. В мехтері використовувалося 7 різних інструментів:

• Сурма
• Труба
• Барабани
• Наккаре
• Тарілки
• Дзвоники
• Литаври

Більшість сучасних виступів мехтеру насправді помітно відрізняються від історичного варіанту. Ближче до кінця статті розберу, що саме реконструюють неправильно.

Формування – створення мехтер-і хасса

У турецькій традиції вважається, що перший мехтер засновникові Османського бейліку подарував сельджуцький султан на честь проголошення ферманом земель Османа прикордонним бейліком. На честь такої важливої події перші Османські правителі слухали гру мехтеру стоячи. Мехмед Фатіх (Завойовник) своїм славнозвісним «Законом Фатіха» скасував цю традицію.

Звісно, оркестри існували і до цього, але саме Османський мехтер уперше почав діяти на військових засадах, був частиною яничарського корпусу та вперше мав завдання супроводжувати військо у походах. Усі європейські військові оркести були сформовані на прикладі Османського мехтеру. До речі, вплив мехтеру не обмежився військовою сферою. У XVIII столітті в Європі виникла мода на так звану “яничарську музику”. Османські тарілки, великі барабани та трикутники увійшли до складу європейських оркестрів, а композитори використовували їх для створення “турецького” звучання.

Важливо не плутати два різні османські інститути, які називалися мехтером. Один – мехтер-і хасса, якому присвячений цей допис, – це військовий оркестр. Другий – мехтер-і хайме – це підрозділ, який відповідав за намети султана і вищого керівництва держави.

Мехтер мав три основні функції:

1. Функція військового оркестру – підтримання морального духу армії, залякування супротивника;
2. Попередження про небезпеку – основна функція гарнізонованих у фортецях мехтерів;
3. Розважальна – особистий оркестр султана й інших можновладців.

Генуезець Джованні Антоніо Менавіно, який стояв на службі в Баєзіда ІІ до самої його смерті, у 1551 році писав:

❝ Султанові підкоряються трубадури і ще гравці на сазі, загальною кількістю 150 осіб, вони отримують 8 акче на день. Тридцятьох із них відправляють у місто, п’ятнадцятьох – у вежу біля палацу, ще п’ятнадцятьох призначають десь у місто. Ті, хто грає на трубі, зурні та барабанах щоранку о другій годині, особливо до міста не потикаються, бо як поткнуться і їй побачить субаши, то кине їх до в’язниці. Вони грають за годину до сходу сонця. Якась частина гравців на сазі перебуває в Пері. Решта ж супроводжують султана в поході, барабан, яким вони послуговуються (кьос), такий велетенський, що верблюд не може витримати більше одного. На цих барабанах грає дві людини двома колотушками, хто чує цей звук, думає, що земля здригається.

Бюлент Аксой, «Музика в Османській державі очима європейських мандрівників», Pan Yayıncılık, 2003, с. 31-33, 290, 291

Мехтери, особливо гравці на литаврах, стояли разом із гарнізонами у фортецях. Вони чергували на найвищих баштах і били в котли для сповіщення про небезпеку. Це називалося “бити в невбет”, або ж звичніша нам форма — “бити в набат“. Для Османів великі барабани були одним із символів влади, клейнодами, як і в українських козаків. У нас вони називалися литаври, тулумбаси, казани або котли. Гравець на цьому інструменті звався довбиш або литаврищик.

Звук литаврів, який своєю вібрацією лякав людей, Османська армія використовувала для залякування супротивника, точніше, щоб тиснути морально на нього під час нападів, коли мехтер відбивав ритм, задаючи такт військам для нападу. Пол Райкот, англійський дипломат, який працював в Османській імперії, розповідав про другу облогу Відня наступне:

❝ Двадцятого числа (липень 1683) турки планували перейти у страшний наступ під акомпанемент своєї войовничої музики, спрямовуючи воїнів, які мали розпочати навалу, найпронизливішими звуками флейт (зурн), тарілок та мідних труб, що видавали звуки, які дерли вухо. Але саме тоді, коли вони мали розпочати атаку, обложені підірвали міни з такою силою, що більшість турків злетела в повітря прямо в такт своєї власної музики.

Бюлент Аксой, «Музика в Османській державі очима європейських мандрівників», Pan Yayıncılık, 2003, с. 56

Під час воєнних сутичок і боїв мехтер мав грати до останнього, навіть у разі поразки, і відступати лише з останнім підрозділом. Прикладом цього є та сама друга облога Відня у 1683 році. Коли Османська армія відступала, оркестр відходив останнім. Будучу практично беззахисним, військам супротивника вдалося заволодіти всіма інструментами орекстру.

Цікаве використання литаврів українськими козаками описує Тетяна Таїрова-Яковлева в біографії Івана Богуна. Притиснуті до стінки козаки під Берестечком, щоб хоч частково урятуватися, мали проявити творчість і мислити нестандартно. Вони використали литаври не під час бою, а вночі – безупину били в котли, щоб тримати поляків напоготові і виснажити їх, не даваючи їм поспати, відпочити і відновитися. Поляки казали: “А котли мають такі величезні, що, здавалося, вони в нашому обозі б’ють“.

Знаменитий мандрівник Евлія Челебі, розказуючи про різні групи ремісників у Стамбулі, згадує і мехтер.

❝ Розташовуються в одному місці, 300 осіб. Голова – Джемшід. За часів Пророка на трубі не грали, тому покровителя не мають, але зазнали слави за Омеядів. Розташовуються у великому просторі в палаці Правителя, у садових брамах біля Деміркапи. Посередині мають високу, а по чотирьох кутках великі вежі. Щовечора після заходу сонця грають одну мелодію і один марш і моляться за Падишаха.

У час вранішньої молитви за три години до настання ранку у [приміщенні] Дивану, щоб сповістити всіх членів Дивану та всіх молільників, тричі грають приємну мелодію, тож вдихають життя у пробуджених. Влітку та взимку такий Османський закон. Доволі люб’язні та поважні, виплати мають значні. Коли член Дивану або можновладець отримує підвищення, мехтер для привітання відвідує домівку новопризначеного і грає три мелодії. Якщо ж чиновника немає вдома, то грають одну мелодію його домашнім і йдуть.

Евлія Челебі, «Сеяхатнаме – книга мандрів», Yeditepe Yayınları, 2023, том 1.2, с. 862

Реформування – Імператорський оркестр

На початку XIX століття Османська імперія переживала затяжну кризу. Султан Махмуд ІІ вважав, що врятувати державу можна лише через масштабні реформи та запозичення європейського досвіду. Одним із його радикальних кроків стає ліквідація яничарського корпусу у 1826 році. А як ми пам’ятаємо, мехтер належав до яничарського корпусу, тому вийшло так, що султан заразом ліквідував і мехтер. Проте Махмуд ІІ відрізнявся любов’ю до музики і мехтер захотів відродити – але все ж відповідно до обраної ним лінії. Так було створено Імператорський оркестр на західний манер. Диригента він спеціально шукав у Європі та розглядав різні кандидатури. Зрештою, керівником оновленого Османського оркестру було призначено італійця Джузеппе Доніцетті, старшого брата відомого оперного композитора Ґаетано Доніцетті. Султан жалував новому диригентові ранг паші, тож в літературі він відомий як Доніцеті Паша.

Кошти на одяг новоствореного оркестру мали виділятися з бюджету збройних сил, а зарплати запрошених фахівців оплачувалися з особистої скарбниці султана, адже ці фахівці, окрім роботи в оркестрі, давали також приватні уроки дітям з родини Падишаха та інших наближених сімей. Наприклад, Доніцетті давав уроки дітям самого султана.

Оркестру мали пошити однотипні сріблясті костюми, а членам оркестру було наказано тримати ці костюми завжди доглянутими і готовими до використання. Необхідні музичні інструменти Доніцетті замовив в Європі, а чого ще бракувало – подарувала Австрійська імперія. Станом на 1866 рік, в оркестрі було 93 людини.

У відповідь на такі інвестиції Махмуд ІІ очікував, що Доніцетті Паша за короткий термін створить оркестр європейського рівня. Це було непросте завдання, адже потрібно було перевчити цілий склад оркестру і прищепити європейське розуміння музики там, де століттями існувала традиція мехтеру. Подейкують, що султан дозволив європейському диригентові навіть використовувати батіг у навчальних цілях. І попри це, в якийсь момент Доніцетті так зневірився, що хотів було повертатися до Італії. Його зупинило лише особисте втручання Махмуда ІІ.

Нотна система Хампарсума

Навчання музик у традиційному мехтері до реформи Махмуда ІІ відбувалося за принципом передачі досвіду від майстра до учня, оскільки протягом тривалого періоду існування в Османській імперії музику не записували і не використовували жодну нотну систему. Войцех Бобовський, який у 17 столітті грав на сантурі в палацовому оркестрі, у своїх спогадах цікаво це описує:

❝ Їх ошелешувало, що в музиці ноти і слова можна повторно читати. Після того, як я слухав урок мого наставника, я одразу записував звуки нотами і вивчав їх, не переінакшуючи. Але інші уявлення не мали про ноти, тому мусили зубрити кожну мелодію, витрачаючи значні зусилля. Природно, через певний час вони забували вивчене. Я ж, на противагу цьому, місяці потому міг повторити урок і мелодією, і голосом, тож і викладачі, і учні, які вчилися зі мною, дивувалися і просили навчити їх цьому мистецтву. У мене ж усі думки були зайняті тим, як щонайшвидше отримати свободу. Тому я не розкрив свого секрету, запевняючи у якості відмовки, що вчитися цьому дуже складно і довго. Турки, які до цього не бачили і не знали цього мистецтва [нотного запису], спостерігаючи, як я раз-по-раз використовую його, почали мене поважати і зрештою підвищили до ербаши, тобто хормейстра.

Алі Уфкі Бей, «Едерун. Життя в палаці Топкапи», Kapı Yayınları, 2013, с. 49

Так і не опанувавши західну нотну систему, в Османській імперії почали використовувати “систему Хампарсума” – спосіб нотного запису, запропонований вірменом Хампарсумом Лімонджіяном (Амбарцумом Лимонджяном).

Доніцетті спершу вивчив цю нотну систему, потім підготував для своїх учнів таблицю відповідності між нотами Хампарсума та західною системою. До речі, пізніше зустрічатиметься думка, що західна нотна система не повністю могла передати засоби, використовувані в Османській традиції, і за західним нотним записом неможливо коректно зіграти традиційні Османські мелодії, не знаючи їх до цього, орієнтуючись лише на ноти.

Жіночий військовий оркестр

Виявляється, був і такий. Свідчень про нього не так багато, основний належить Марі Аделаїд Вокер, яка відвідала палац після Кримської війни.

❝ Уявіть пусту кімнату, яку освітлює велика кількість вікон. 15-20 жінок і дівчат сидять напівколом і грають на різних інструментах. Рівно посередині перед нотним столиком сідає звичайний чоловік в окулярах і відбиває ритм. Це – військовий оркестр Ханим Султан, більшість дівчат черкески і грузинки. Вони брали уроки музики під наглядом високого негра, який стирчав біля дверей покоїв. Їхній учитель грав на Пері в театральному оркестрі.

Цей військовий оркестр було створено геть без урахування слабкості жіночої тілобудови. Одна дівчина намагалася впоратися з пружиною на тромбоні, інші дві-три видували собі легені, щоб змогти зіграти на флейті. У цьому шумі чулися удари барабана і передзвін дзвіночків. Деякі простенькі вправи вони грали цілком успішно, але весь лад повністю ламався, варто було перейти до складніших мелодій. Чесно кажучи, кожна з них цілком володіла своїм інструментом, але їм було начхати, що робить інша. Який це мало результат, розповідати не треба.

Одягу приділялася особлива увага, коли цей військовий оркестр грав перед Ханим Султан. Їхнє вбрання складалося з білої вовняної накидки, штанів по фігурі і маленького військового картузика синього кольору. Коли вони грали разом із учителем, вони покривали голову мусліновим хіджабом, що спускався до плечей. Ця вільна шаль хоч і не прикривала обличчя, їм дуже личила і додавала надзвичайного колориту.

Бюлент Аксой, «Музика в Османській державі очима європейських мандрівників», Pan Yayıncılık, 2003, с. 211-212

Коли у 1860 році до влади прийшов султан Абдюльазіз, який не був прихильником західної поліфонічної музики і був відомий своєю любов’ю до традиційних цінностей, жіночий оркестр і балетну трупу палацу розпустили, а чоловічий оркестр занедбали. Після приходу до влади Абдюльхаміда ІІ на роль диригента за сприяння Османського посла у Франції беруть іспанця за походженням Д’Аренду Пашу, який отримав музичну освіту в паризькій консерваторії. Д’Аренда Паша згодом так проникся любов’ю до країни, в якій працював, що навіть назвав своїх дітей Лейла і Халіль. Однак після проголошення Епохи другої Конституції всіх іноземців з державних посад було звільнено, і вони мусили повернутися на батьківщину. Після нього керівниками оркестру були тільки турки. Останнім із них був Зекі Унґьор, який пізніше, після розвалу Османської імперії, стане композитором гімну Турецької Республіки.

Отже, після реформи Махмуда ІІ традиційний мехтер перестає існувати і перероджується на західний манер. Хоч цей новий оркестр і називають військовим, з часом він усе більше і більше дрейфує в напрямку симфонічного оркестру, зрештою розділившись на 2 частини – військову та симфонічну – після проголошення Республіки.

Учасники мехтеру

Інструменти

Духові

Сурма (зурна)

Труба

Ударні

Барабани (тамбил, давул)

Наккаре

Тарілки (зіль)

Дзвоники (чевґан)

Литаври (кьос)

Строї учасників мехтеру

Опис одягу учасників мехтеру з книги Махмуда Шевкета Паші «Османське військо: устрій і строї» (Osmanlı Teşkilât ve Kıyâfet-i Askeriyesi), виданої у 1907 році.

Відновлення мехтеру

Спроба перша. 1911 рік

Друге життя вдихнула в мехтер ще за часів Османської імперії ініціатива однієї людини — Джеляля Есада [Арсевена] — інтелектуала, який цікавився як історією та теорією місцевого управління Стамбула, так і мистецтвом, музикою зокрема. Один із його друзів описував появу у Джеляля Есада ідеї новостворення мехтеру в газетній статті так:

❝ Я хочу відродити яничарську музику. Є ж от у книжці Аріфа Паші “Стародавній Османський одяг” приклади на зображеннях із листівок, і яничарський оркестр. У мене з’явилася думка відродити його у такого самому вигляді. Витративши значні кошти, я заново виготовив усі коcтюми та тюрбани учасників оркестру. Хоча деякі інструменти, якими послуговуватиметься оркестр, будуть новими, я підібрав такі, які за звучанням будуть подібні на давні інструменти. Незабаром ми дамо концерт. Національні твори, які я дам зіграти цьому оркестрові, були відновлені маестро, котрий чудово знається на західній музиці.

Рауф Єкта, «Концерт мехтеру», двотижневик «Шехбаль», №49, 14 березня 1912 року

Перший концерт відбувся у зимовому театрі на Тепебаши 16 лютого 1912 року. Спеціально для нього Джеляль Есад [Арсевен] підготував “Нарис про турецьку музику та яничарський оркестр Мехтер” – історично-аналітичну розвідку, яку роздавав усім присутнім на концерті. У цій брошурці на 15 сторінок він коротко знайомив відвідувачів із історією мехтеру та розповідав про те, як і за якими принципами готувався цей концерт. Наприклад, щодо інструментів він із жалем відзначає, що довелося шукати альтернативи.

Цікаво, що після розпуску традиційного мехтеру пройшло лише 86 років, але для концерту вже не вдалося знайти музикантів, які могли би грати на традиційних інструментах. Репертуар також було втрачено. Наступну цитати Рауфа Єкти подає автор праці про Мехтер Огуз Ельбаш, вказуючи, що вона з цитованої мною раніше статті з Шехбаля. Але таких слів у зазначеній статті немає, та і це просто неможливо, бо стаття вийшла у 1912 році, а в цитаті зустрічається 1914 рік. Тож, цитату я залишаю, сподіваючись, що автор переплутав джерела.

❝ Багато років потому, у 1914, мехтер було відновлено. Репертуар було повністю написано заново або він складався із класичних творів (мається на увазі класика європейської музики – А. С.). Марші зі словами, написані в турецьких музичних макамах (типах мелодики), також були включені до програми. Оригінальний репертуар мехтеру за такий короткий період у 88 років було забуто. Невже через два чи три покоління вже не було нікого, хто би знав музику мехтеру? Невже не можна було скористатися ними?

Огуз Ельбаш, «Мехтер», Kültür ve Turizm Bakanlığı, 2019, с. 142

Після цього першого виступу повноцінно мехтер було відновлено через 3 роки – у 1914 році під назвою мехтерхане-і хакані. Ахмет Мухтар Паша, на той момент директор війскового музею, продовжив справу Есад Бея. Оркестру пошили костюми, найняли вчителя музики і написали репертуар з нуля. Оркестр при військовому музеї став давати концерти кілька разів на тиждень, зокрема, двічі на тиждень грав у палаці Топкапи, почав брати участь у прийомі офіційних делегацій і згодом стане важливим джерелом матеріалу для наступної спроби відновлення. Хоча й був нещадно розкритикований.

❝ Один із колишніх директорів війського музею Ахмет Мухтар Паша схотів відродити мехтер, а його наступники пішли протореним шляхом. Створений ними колектив – дурня, яка не відповідає літературі, традиції та усталеному устрою.

Ібрагім Коньяли, «Стамбульські палаци», Bürhaneddin Matbaası, 1942, с. 64

Оркестр було розпущено в 1935 році разом з усіма іншими організаціями, які нагадували про Османське минуле. Є також версія, що тодішній Міністр оборони розформував цей оркестр як такий, що не відповідав автентичному зразку. Музиканти зусиллями мехтербаши Хасана Тахсіна Парсадана продовжили працювати в розважальних закладах.

Спроба друга. 1953 рік

Поштовх до другого відродження надав уже згаданий Хасан Тахсін Парсадан. У своєму інтерв’ю 1949 року він зазначив, що непогано було би створити мехтер до святкування 500-річчя завоювання Стамбула, яке мало відбутися в 1953 році. Ця ідея пустила паростки і зрештою держава вирішила таки відродити мехтер, а Хасан Тахсін Парсадан знову став його керівником.

На момент створення він був трикластерним, з часом ріс, і тільки у 1969 році тодішній директор військового музею запропонував розширити його до дев’ятикластерного – як це було в султанів, його прохання було задоволене.

Спершу на післяполуденних (ікінді) виступах цей мехтер не використовував литаври. Під час концертів із вуличною ходою довбиш їхав верхи в кінці колони. Також протягом перших років 20-ти мінялися використовувані інструменти, які набули свого сучасного вигляду десь у 70-х роках.

Створений у 1953 році мехтер діє і дотепер.

Сучасний мехтер

Зараз мехтер цілорічно виступає у військовому музеї Харбіє щовівторка і щочетверга о 15:00. За концерт платити окремо не треба, він входить у вартість квитка до музею.

Також влітку мехтер починає давати безкоштовні концерти в музеях-палацах. На запрошення Міністрерства культури і туризму мехтер почав спершу грати в Топкапи. З часом додався палац Долмабахче. Пізніше для відвідувачів також відкрився палац Їлдиз, де торік у 2025 мехтер провів свої перші літні виступи.

Розклад виступів наступний:

• Палац Долмабачхе – по вівторках перед скарбничною брамою;
• Палац Топкапи – по середах біля Бабюссааде (Брами Щастя);
• Палац Їлдиз – по четвергах у першому дворі.

Початок виступів об 11:00, тривалість – 30 хвилин.

Військовий музей означає сучасний мехтер як такий, що презентує історично коректний мехтер 18 століття. Дослідники ж до сучасного мехтеру ставляться скептично, вважаючи його не стільки точною історичною реконструкцією, скільки переосмисленням (часом і вигадуванням) традиції і туристичною заманухою, що має не так багато спільного з оригіналом.

Що сучасний мехтер відтворює неправильно

Про це відверто говорив перший кьосзен (довбиш) оновленого у 1953 році мехтеру Хайреттін Альпаслан:

❝ Коли мехтер було створено у 1953 році, такої ходи не існувало. Ми зібралися з мехтербаши Хасаном Тахсіном Парсаданом і ще кількома людьми і придумали цю ходу, щоб виступи виглядали видовищніше.

Ерхан Текін «Військовий мехтер у ХХ столітті», кандидатська дисертація, İstanbul Teknik Üniversitesi, 2017, с. 235

◉ Зараз мехтер у своїх виступах використовує речитатив під музику. Насправді речитативи “ґюльбанки” були відмежовані і читалися окремо від музики, не накладаючись на неї.

◉ Оригінальні мелодії майже не дійшли до наших днів, більшість репертуару була написана у 50-ті.

◉ Особливої уваги заслуговують костюми, які змінюються так часто, що за ними і встигати важко. На думку дослідників, жоден із них не відповідає історичній дійсності. Можете повернутися і переглянути всі зображення мехтеру, звертаючи увашу лише на вбрання.

Як звучить мехтер сьогодні?

---

Часті запитання про мехтер