Смерть і поховання Султана Сулеймана Пишного (Кануні)

Смерть і поховання Султана Сулеймана Пишного (Кануні) прямо-таки історичний детектив і трилер. Ситуація була нібито спокійною, наприкінці життя в Кануні залишався лише один спадкоємець – Шехзаде Селім, жодної боротьби за трон чи перегонів, хто першим дістанеться до столиці, не очікувалося. Попри це, смерть Султана Сулеймана від найближчого оточення приховували 22 дні, від усіх решти – 48. Крім того, весь цей час “Кануні” продовжував видавати укази, виплачувати поденні, призначати на посади і обдаровувати коштовними кафтанами…

Останній похід на Сігетвар

На схилі життя здоров’я Султана Сулеймана Кануні похитнулося і на сімдесят четвертому році він уже десять років як не виходив у походи. Але з призначенням на посаду Великого Візира нової людини – Соколлу Мехмеда Паші «згадала баба, як дівкою була» і вирішив Султан рушити в похід на Угорщину.

Після завершення підготовки визначилися з датою виправи – 5 квітня 1566 року. До цього Султан Сулейман традиційно відвідав тюрбе Еюба Султана та своїх предків. Цей візит зображений на мініатюрі нижче, де видно, як сивобородий Султан молиться перед тюрбе Еюба Султана.

Проте, перед самою виправою Кануні заслаб, тому військо чекало, доки Султан знову встане на ноги, адже під час помпезного виходу зі Стамбула Сулейман мав бути на коні (в прямому та переносному значенні) й демонструвати народу своє добре здоров’я, готовність до звитяг і командування армією. Для більшої урочистості Султан зодягнувся у біле і, за гіперболізованим свідченням Селянікі, “Падишах скидався на осяйний мінарет і виглядав молодшим за своїх воїнів“.

Тримати обличчя вийшло не довго. Уже після другої стоянки Кануні знову заслаб, його подагра загострилася, тому він був змушений спішитися, пересісти до карети та надалі подорожувати в ній. На мініатюрах нижче можна побачити, як заслаблий Падишах спирається на Великого Візира, щоб залишатись у сідлі.

Востаннє Султан Сулейман сів на коня під час підходу до Сігетвара та початку облоги. Тоді він самостійно, без підтримки, під’їхав верхи до стін фортеці і для демонстрації здоров’я пішки перейшов до заздалегідь приготованого намету.

Смерть Султана Сулеймана Пишного

Облога почалася 7 серпня 1566 року, присутність Султана, звісно, надихала військо, з яким він ходив у походи понад 40 років поспіль, але хворий Падишах не міг брати участі у військових діях і спостерігав за ними зі свого намету. Помер Султан Сулейман рівно через місяць після початку облоги – у ніч проти 7 вересня 1566 року, ще не отримавши звістки про перемогу і взяття фортеці.

Першим звістку про смерть Падишаха отримав Великий Візир Соколлу Мехмед Паша і його повірений Ферідун Бей. Спершу обоє почали лити сльози, що і зображено на мініатюрі нижче. Але завойовницький похід – не час розкисати, тому Соколлу витер сльози та взявся до справи.

Приховування смерті

• Спершу він видав розпорядження про заборону розголошення смерті Султана під загрозою смертної кари.
• Потім викликав придворного лікаря, який обмив і обробив тіло, загорнув його у саван і тимчасового поховав під троном. У ліжко ж поклали підставну людину, яка про людське око вдавала хворого Султана.
• Сігетвар ще не був захоплений і звістка про смерть Султана могла похитнути моральний дух армії, тож Великий Візир вдався до містифікації (або фальсифікації) і оголосив звістку-настанову нібито від Султана Сулеймана: здоров’я Падишаха поліпшується, але він дуже невдоволений затримкою, тому повеліває своїм високим указом завоювати фортецю Сігетвар прямо сьогодні! І це спрацювало. Фортецю взяли того ж дня.
• Також треба було таємно сповістити про смерть батька Шехзаде Селіма, щоб той прибув і зійшов на трон. Тут Великий Візир знову скористався щасливою нагодою – замаскував повідомлення про смерть Султана під нібито повідомлення про перемогу і взяття фортеці Сігетвар, таким чином гонець до Шехзаде Селіма не викликав підозри.
• У цей період Султана фактично не було: попередній був мертвим, новий ще не зійшов на престол, а цей період треба було якось пережити без ексцесів. Тому Великий Візир продовжував містифікації. Видавалися укази від імені Падишаха, які писав один із наближених до Султана Джафер Ага, бо мав схожий із Султаном Сулейманом почерк. Скликався диван, де всі візири вдавали, нібито головував на засіданні сам Султан. Видавалися, як заведено, жалування та нагороди, які записувалися до офіційної бухгалтерії. Звитяги воїнів у бою продовжували реєструватися і оплачуватися, що і зображено на мініатюрі нижче.

Приховування тіла

Придворний лікар обробив тіло, як це годиться для Падишаха і відповідно до умов: тіло омили спеціальним чином, витягли нутрощі й обробили мускусом, амброю й абіром. Усі три речовини були пахучими (абір – це розтовчені в мускусі пахучі рослини), тому можна припустити, що вони якимось чином консервували тіло, сповільнювали розклад і тривалий час приховували трупний сморід. А приховувати смерть Султана доведеться ще понад півтора місяця.

Ніде не вказується, яка кількість речовин і в яких пропорціях використовувалася, але Ферідун Бей говорить, що після відвідин Падишахового намета він відгонив, як рундук актара (актар – ятка торгівця пахощами, травами, спеціями, маслами і т.п.).

Рятівні чутки

Звісно, в поході Султана від війська не відділяли високі палацові мури, тому приховувати смерть було не так просто. Щоб запобігти поголосам Великий Візир заслав до війська шпигунів і щойно хтось десь починав сумніватися у здоров’ї Падишаха, який тривалий час не показувався війську, Великий Візир одразу вживав заходів. Наприклад, оголошував, що Султан Сулейман здійснить п’ятничний намаз у фортеці. Коли ж наближалася п’ятниця, повідомляв, що Падишах пошкодив ногу, тому прийти не зможе.

Через деякий час після намазу військо знову почало ремствувати, що Падишах має до них вийти і роздати військові виплати. На це Соколлу знову зробив оголошення, що Султан саме збирає з цього приводу Диван. Ішов двадцять другий день по смерті Кануні, а решта державних мужів досі була не в курсі. Соколлу був змушеним розкрити їм правду лише для того, щоб вони вдали, ніби засідання Дивану проводив сам Султан.

Яничарів Великому Візирові вдалося приспати обіцянкою виплат і розпорошити, відправивши частину з них із Бейлербеєм Румелії на завоювання фортеці Бобофча.

Зрештою після кількох прохань поспішити, від Шехзада Селіма отримали звістку, що він уже в дорозі зі Стамбула до Белграда. Тут-то треба було перевезти тіло покійного Падишаха до Белграда, продовжучи приховувати його смерть. Почалися приготування.

Горіхова домовина

Спершу потрібно було добути домовину. За свідченнями Ферідун Бея, труна мала бути виготовлена винятково з горіха. Дістати горіх – задача непроста. Єдиним джерелом горіхової деревини був старовинний горіховий трон у фортеці Осієк. Тож вирішили для замилювання очей на знак завоювання побудувати в Сігетварі мечеть імені Султана Сулеймана, а її мінбар мусив обов’язково бути горіховим і для нього замовили трон із Осієка. Для збереження прикриття Великий Візир взяв будівництво мінбара під власний контроль і навіть власноруч намалював його схему. Тоді з Осієка прямо до намету Соколлу терміново доставили “розписаний, прикрашений кюндекярі й увитий пишним різьбленим листям” трон, який, як скидається, був доволі цінним витвром мистецтва.

Але як тепер сколотити домовину? Лихо не без добра, як то кажуть – раптово помирає заслаблий під час засідання Дивану Якуп Ага. Великий Візир, якориставшись можливістю, наказав зробити труну (нібито для Якупа Аги) із невикористаних на мінбар дошок. Таким чином труна для Кануні була готова.

Ноші для труни Соколлу замовив від імені Султана: надіслав головному конюху Ферхаду Азі відповідний наказ, який був якісною підробкою згаданого вище Джафера Аги. Конюх потім демонстрував цей наказ як доказ усім, хто сумнівався у здоров’ї Султана.

Перевезення тіла до Белграда

Коли отримали підтвердження того, що Шехзаде Селім вирушив до Белграда, стали також збиратися в дорогу. Головний придворний лікар Ібн Кайсун через місяць дістав тіло Султана Сулеймана з місця тимчасового поховання, змінив саван, знову обробив його мускусом, абіром і амброю та переклав до домовини. Скоріше за все, власний саван Сулеймана було використано для першого тимчасового поховання, тому на другий раз Мехмед Паша витяг власний омитий водою з Замзама саван, але не був упевнений, чи буде його достатньо, тому сказав, що необхідна ще кісва. Фрідун Бей приніс ще також власний омитий водою з Замзама саван і кісву. Її видно на мініатюрі поховання з другого тому Хюнернаме (TSMK. H. 1524, 294a). Падишахову труну поклали на ноші, а ноші – в карету. До карети поряд із труною посадовили служника Султанських покоїв Хасана Агу. Він був світлошкірим боснійцем з орлиним носом, хворобливим виглядом і перев’язаною шиєю, здалеку він дуже нагадував Султана. Тож йому доручили тримати Султанський сарик і час від часу помахувати рукою, вітаючи народ. Таким чином до останньої миті ніхто не здогадувався про Падишахову смерть.

Оголошення смерті

Військо поверталося додому зі звитягою. Військовий оркестр мехтер грав військові марші, воїни переможно несли знамена та туги. За чотири зупинки до Белграда Соколлу відправив більшу частину війська вперед, оголосивши, що Султан хоче надалі подорожувати лише із трьома стами наближених солдатів, як це зазвичас буває під час полювання. Цікава деталь: кольором перемоги був червоний, тому Султанська карета у цей час була покрита червоним полотном, адже про смерть Падишаха ще не було оголошено (не всі мініатюри точно відображають цей момент).

Коли ж Великий Візир отримав підтвердження про прибуття Шехзаде Селіма до Белграда, він викликав хафизів і сказав:

❝ Прапорів більше немає. Падишах буде радий, якщо ви йтимете поряд із каретою, читатимете з Корану сури Я Сін, Аль-Фатх, Аль-Кагф або будь-що інше, повторюватиме імена Аллаха чи читатимете славні.

У цей час там же перебував історик Селянікі:

❝ Коли я спитав, чи дозволять цьому ницому наблизитися, адже довкола карети – священна територія, [Великий Візир] відповів, що попередив Капиджибаші Сінана Агу і він наглядатиме за нами. У дорогу вирушили за чотири години до світанку. Нас було шестеро хафизів. Коли ми підійшли до карети, солаки сказали, що нам тут не місце. Ми почали перераховувати імена Аллаха. Ми тоді стояли на узліссі. Вийшло дуже вражаюче. Тепер не було нікого, хто б не знав про відхід покійного.

До цього часу тіло приховували протягом 48 днів.

Коли хафизи почали читати Коран, солаки довкола карети все зрозіміли, почали посипати голову попелом, зняли свої ускуфи і пов’язали голови чорними футами.

Поховальна процесія

Звістка про смерть Султана справила на військо гнітюче враження. Піднесена хода звитяжної армії вмить перетворилася на поховальну процесію. Полотно на кареті змінили з переможного червоного на поховальний зелений. Намет Кануні було відправлено у Белград заздалегідь, щоб його напнули для джюлусу нового Султана. Наступного дня поховальна церемонія рушила до Белграда. Усі державні мужі вбралися у траурне вбрання. Солаки та пейки зняли сорґучі і пов’язали на бьорки фути, населення Белграда також убралося у траурне рядно.

В Османській імперії не було обов’зкового правила одягатися саме в чорне на знак трауру. Для цього годився одяг будь-якого темного кольору або й просто темні пов’язки на голову.

Селім також зустрів процесію в траурному одязі – “одежі з чорного сукна і практично чорному атласному кафтані“. Тіло перенесли на камінь мусалла, який видно на мініатюрах, і здійснили посмертний намаз. Після цього Султан Селім привітав народ і повернувся до Султанського намету.

Поховання Кануні в Сулейманіє

Після цього Візир Ахмед Паша, Алі Паша, Ферхад Ага, Шейх Нуреддін Ефенді і ще чотири сотні людей виправилися з Белграда до Стамбула, супроводжуючи тіло покійного Падишаха. Пілся прибуття до столиці Кануні поховали в тюрбе в мечеті Сулейманіє, а посмертний намаз по Падишахові втретє провів Ебусууд Ефенді.

Мініатюра вище – останнє зображення домовини Кануні перед захороненням. Зазвичай поки зводилися тюрбе, над могилою Падишаха ставився тимчасовий тент, як це і зображено на мініатюрі. Видно, що кілька людей риють яму, в яку буде опущена Султанська труна, а поряд сивобородий чоловік керує їхніми діями. Вважається, що це сам Мімар Сінан. Якщо це дійсно він, то це єдина мініатюра, яка зображує найвидатнішого архітектора в історії Османської імперії.

Додатково про мистецьку сторону особистості Султана Сулеймана та його збірник віршів Диван можна почитати тут: Диван Мухіббі