📜 Повний список правил набору девшірме з “Кодексу законів яничарського корпусу”
(Kavânîn-i Yeniçeriyân, аркуші 9а–10б)

1️⃣ Не брати турків
Бо родичі вважають себе султановими людьми, бунтують, не платять податки, створюють проблеми і непокору.

2️⃣ Не брати християн, що знають турецьку
Якщо хлопці не прив’язані до громади, першими втікають із поля бою.

3️⃣ Брати знатних
Синів священників, беїв, місцевих достойників — бо з них будуть надійні слуги.

4️⃣ Два сини — забрати одного
Щоб не знищити родину повністю.

5️⃣ З багатодітної родини — найкращого
Не обирати навмання, а брати найздатнішого.

6️⃣ Не брати єдиного сина
Бо не буде кому буде обробляти землю й платити податок сіпаху.

7️⃣ Не брати сиріт
Бо часто вони “жадібні та неґречні”.

8️⃣ Не брати синів старости (кетхюди)
Бо батько їхній — ганьба села, і сини не кращі.

9️⃣ Не брати пастуших синів
Дикі та неотесані. Виняток — знатні, що вдають із себе пастухів, щоб уникнути девшірме.

🔟 Не брати лисих
Бо “гордовиті та неприємні на вигляд”.

1️⃣1️⃣ Не брати рідкобородих
Бо “сіють розбрат і неприємні на вигляд”.

1️⃣2️⃣ Не брати обрізаних
Може виникнути підозра, що це турки — і під сумнів поставлять весь набір.

1️⃣3️⃣ Не брати одружених
Бо “вони вже знайшли своє місце” і не будуть вірними рабами Падишаха.

1️⃣4️⃣ Не брати ремісників
Бо ті шукатимуть прибутку, а не слави на полі бою.

1️⃣5️⃣ Не брати, хто був у Стамбулі
Такі — зіпсовані, розбещені.

1️⃣6️⃣ Не брати зависоких
Телепні. Виняток — гарні з обличчя, з них будуть султанські солаки.

1️⃣7️⃣ Не брати занизьких
Чіпкі до сварок. Потрібно — середнього зросту.

#побрехеньки #яничари

🎓 Бездипломний шехзаде

Учора в турецьких медіа — справжній вибух:

Правнук султана Абдюльхаміда ІІ — Абдюльхамід Каїхан Османоглу — залишився без диплома. Виявилося, що вчитися він... не вчився. Не те що на лекції не ходив — узагалі навіть не вступав 😅

Під час перевірки дипломів з’ясувалося: документ про вищу освіту — фейковий. Його просто «намалювали» в базі даних університету, а потім провели через Раду вищої освіти. У турецькому аналогові «Дії» все виглядало цілком легально.

Але найцікавіше: диплом регулярно перевіряли з номера самого Абдюльхаміда. Любувався, мабуть 🤭

Трагікомічний штрих — фейковим виявився диплом історичного факультету 🤦‍♀️ Спадкоємцю Османів нічого вчити не треба — історію можна творити й без лекцій.

Абдюльхамід Каїхан — перший нащадок Османської династії, який після заслання народився в Стамбулі. І гордо кличе себе шехзаде.

🍷 Османські мейхане: де хильнути чарчину під імперським мінаретом?

В Османській імперії мусульманам пити було не можна. Але дуже хотілося.
Тож вони, попри заборони, заходили в мейхане — заклади, якими керували греки або вірмени. А далі — як піде.

🏛 Офіційно мейхане поділялися на три типи:

🔸 Ґедіклі — «ліцензійні» мейхане для культурного випивона, по-нашому — шинок.
Тут можна було й закусити, і поговорити, і договір укласти.
З часом у цього типу з’явився люкс-сегмент — елітні корчми, де все було культурно, а чарка — частиною офіційних переговорів.
Їх стали називати селятін, тобто імперські — як і найбагатші мечеті, лише в Стамбулі. Іронія — 10 з 10.

🔸 Колтук — класика наливайки.
Дешево, гамірно, небезпечно.
Хоч і з ліцензією, саме їх першими прикривали під час чергової «сухої» кампанії.
Скандали, бійки, облави — усе як книжка пише.

🔸 Аякли — мобільні наливайки.
Ходили вулицями з бурдюками за поясом, наливали просто з трубочки «на ходу».
А щоб клієнт не пропустив — носили на плечах хустку.
Евлія Челебі писав, що в Стамбулі їх було 800.

🍶 А ще були бозарні та шербетні — легальні крамнички з бозою (слабким алкоголем) і шербетом.
Але коли імперія оголошувала «сухий закон» — саме ці заклади першими перетворювалися на підпільні винні погреби.
Бо якщо у тебе є бочка і прохолода — то бар уже наполовину готовий.
👮‍♂️ Тож чиновники час від часу заглядали сюди «з ревізією».

#будьмо

Перший путівник Стамбулом у Туреччині — Stamboul Touristique, 1925 рік.

Автор — швейцарець Ернест Мамбурі. Спершу гід вийшов французькою і одразу став хітом серед стамбульських франкофонів. Коли видання вистрілило — його переклали османською, а потім і англійською з німецькою.

До того путівники, звісно, існували — але османська цензура їх недолюблювала: сама не видавала, а ввезення забороняла.

Сам Мамбурі — персонаж цікавий.
Уперше приїхав до Стамбула в 1909 році, ще за султанів. Приїхав у відпустку, закохався в місто й попросив залишитися ще трохи. Коли йому відмовили в пролонгації — моментально звільнився. І залишився, отак👍

Викладав спершу в Академії мистецтв, потім у ліцеї Ґалатасарай (майже 30 років!). Також брав участь в археологічних розкопках.

📚 Гід написано на замовлення мера Стамбула (який, до речі, очолював ще й Асоціацію турецьких мандрівників). І Мамбурі підійшов до справи серйозно:

🔸 близько 300 фото, мап і планів
🔸 565 сторінок тексту
🔸 маршрути на 1, 2 або 8+ днів (пішки, громадським транспортом або авто)
🔸 ціни, ресторани, готелі, транспорт
🔸 перерахунок хіджри в григоріанський календар
🔸 переклад мір і ваг у метричну систему

🏰 Матеріал зібрано станом на осінь 1924 року.
Це важливо, бо палац Топкапи відкрився для туристів лише 9 жовтня 1924-го — і потрапив до гіда буквально «з пилу, з жару».

А ще — трохи деталей:

🚇 У Тунелі діяли перший і другий класи. Перший — «жовтий» — 110 пара. Другий — «червоний» — 60 пара.
🌉 Проїзд через мости був платним — 1 куруш.
🏖 «Морськими хамамами» — по-сучасному пляжами — Стамбул похвалитися не міг. Охочим поплавати радили вояж до Бебеку, Флор'ї, Моди або Каламиша.

🌀 Бонус:
У путівнику — таблиця всіх катастроф Стамбула: землетруси, пожежі, страшні морози.
Щоб турист не розслаблявся 😄

🧿 Ділися, підписуйся | Записки з Царгорода

⏳ До слова, минуло три роки, нічого не змінилося.