Берат Мехмеда IV, виданий Петру Дорошенку на панування всією Україною
Султан Османської Імперії Мехмед IV видав Петру Дорошенку берат на панування всією Україною і на обернення українських територій на васальні землі Османської Імперії у 1669 році, через два роки після першої посольської делегації з пропозицією протекторату, яку гетьман Правобережної України направив до Султана Османської Імперії.
Про цю делегацію я детально розказую в статті Sarıkamış Kazaklarının 1667’deki Elçiliği için Osmanlı Hazinesinden Ayrılan Meblağlar.
Переклад тексту документа українською мовою зі старотурецької (османської), стиль дівані.
P.S. В оригінальному тексті немає розділових знаків та поділу на речення. В перекладі це було зроблено мною для кращого розуміння тексту читачем, хоч і зведене до мінімуму.

Благословенне повеління є наступним:
Всевишній Господь, володар усього сущого, що обдаровує своїми щедротами, чиє існування вічне, а сам він не має ані рівних, ані подібних собі, неосяжною досконалістю своєї безкрайньої величі та безмірною й славетною милістю він визначив мій подібний до коштовності султанат провідним серед усіх справедливих правителів, поклав до моїх велебних рук повіддя прудкого бойового скакуна і наказав моїй здібній особі повелівати цією великою країною, освітлювати землю блиском свого карального меча, підкорити своїй волі й утримувати у своїй владі заселену четвертину світу[1], увесь світ підкорюється моєму правосуддю та блаженній милості. Хвала милостивому Аллаху! Як відомо, за найвийнятковішою традицією правителів світу та найчестивішим законом шаху світу, усі, хто схилили свої голови на знак покори та служіння перед величним та поважним порогом нашої небесної сфери, до якої звертаються усі правителі та державці, яка є місцем прихистку усім можновладцям та урядниками, проживатимуть свої дні у безпеці, спокої та достатку. Славетний правитель народів Христових, чия слава розлетілася по всьому світові, обраний очільником старшинами народу християнського, гетьман трьох козацьких народностей: Сарикамиш[2], Барабаш[3] та Поткал[4] – Петро Дорошенко – нехай вінець його життя буде спасенним[5] – відрядив до порогу нашої високої та пишної Порти свого посла, через якого висловив бажання підкоритися та служити з усією відданістю, чистотою серця та повнотою віри, і прохав на знак управління ним трьома землями, які, подібно до Ефляку[6], Богдана[7] та інших земель, що перебувають у нашій державі на шляху до благоденства під моїм захистом та залежні від моєї милості, надати йому наші величні та пишні подарунки – бунчук, корогву та прапор. Це прохання було нами задоволено, за умови бути непохитним у покірності та служінні нашому правлінню, поточного 1080 року першого дня священного місяця Мухаррем[8] своїм осяйним ферманом[9], за умови створення санджаку[10] на цих трьох землях, проявивши милість та ласку, своїм наказом я передав йому це блаженне веління та посаду, що означає повну підпорядкованість нашій владі. Я повелів, що відтепер цей берат[11] буде надіслано вказаній вище особі на знак того, що вона керуватиме трьома землями як санджаком, проявлятиме увагу, сумління та старання у забезпеченні оборони цих земель, захисту народу, впровадженні запобіжних заходів і забезпеченні потреб віляєту[12], а також утриманні в послуху трьох козацьких громад, коли буде оголошено звитяжний похід, вона має прибути до місця свого призначення з укомплектованими воєнними для служіння моїй величності. Населення трьох земель: від малого до великого, від військових до мирного населення нехай беззастережно визнають вказану вище особу своїм правителем, у будь-яких справах стосовно покорі його кермуванню нехай звертаються, як заведено, не ослухаються його слів, що відображають безмежну честь султанату та узгоджуються з державним управлінням, нехай з послухом коряться і без сумнівів виконують його накази. А сама вищезгадана особа нехай буде непохитною на шляху покірності нашому величному султанату та стійкою у послуху, нехай доводить до відома нашого справедливого трону усі місцеві події, що цього потребують. Нехай так відають і підкоряються моєму священному символу. Записано на початку священного місяця Мухаррем року 1080.
[1] Османці запозичили свої географічні судження з арабської традиції, в якій, за прикладом греків, заселеною вважалася лише четверта частина північної півкулі, «заселена четвертина», тобто фактично іде мова про все населення Землі
[2] Сарикамиш – запорозькі козаки
[3] Барабаш – козаки Лівобережної України
[4] Поткал (частіше Поткали) – козаки Правобережної України
[5] Стандартна форма офіційної молитви, призначена для не мусульман. У фразі мається на увазі приховане побажання переходу в іслам, тоді «вінець життя буде спасенним», адже людина помре правовірною
[6] Ефляк – Валахія
[7] Богдан (наголос на першому складі) – Молдова
[8] 1 мухаррем 1080 – за мусульманським літочисленням по Хіджрі, 1 червня 1669 за григоріанським календарем
[9] Ферман – султанський наказ
[10] Санджак –адміністративна одиниця Османської Імперії. Більша за неї – бейлербейлік (еялет), менша – каза
[11] Берат – султанський декрет, яким визначалися посади, статус, підвищення, платня і тому подібні питання
[12] Віляєт – край